СТАТТЯ 04
щомісячний літературно-мистецький часопис про міське життя на зламі XIX-XX сторіч
Київ, 2024
Напередодні зимових свят в українських містах відкривалися різдвяні ярмарки, прикрашалися вулиці, а метушливі жителі поспішали придбати подарунки. Люди запозичували європейські традиції Різдва й Нового року, проте поєднували їх з народними звичаями. Тому одяг обирали за модою Лондону чи Парижу, а на столі завжди мали кутю.
Читати далі
Молода жінка в міщанській сукні. Початок XX сторіччя. Фото: Музей Івана Гончара
Троє молодих жінок у міщанському зимовому вбранні. Кінець XIX — початок XX сторіччя. Фото: Музей Івана Гончара
Новорічна листівка, надіслана професору В. Щербаківському
К. Чеховичем. 1939 рiк
Іван Нечуй-Левицький гуляв Києвом чи не щодня, Леся Українка читала вірші під аплодисменти публіки, Олена Пчілка організовувала літературні вечори, а Микола Лисенко влаштовував українські концерти.
Київ переймав усе більше європейських рис. Мешканці столиці любили проводити вільний час удома, у сімейному колі або серед найближчих друзів, проте вони не відмовлялися від розваг, прогулянок та відвідин театрів.
Читати даліАрхівні фотографії з колекції Музею історії міста Києва
Українські містянки затягувалися в корсети, захоплювалися стилем Соломії Крушельницької та обирали сукні, в яких зручно танцювати ввечері.
Вони також виборювали власні права — зокрема, завдяки спільним зусиллям навчалися на вищих курсах і їздили на велосипедах.
Але від суспільних норм було не втекти. Тому важливим залишалося те, яке вбрання мали жінки (і чи за останньою модою), а ще — де та з ким вони в ньому з'являлися.
Читати далі
Кулінарні книжки-бестселери Ольги Франко були чи не в кожної порядної галицької господині початку XX століття. Сама ж авторка теж відповідала тодішньому образу зразкової пані — перед іншими вона поставала охайною, красивою жінкою з аристократичними манерами. Ольга вийшла заміж за Петра Франка, закінчила кулінарні курси у Відні, вкладалася у виховання онуків й, за спогадами письменниці та громадської діячки Марії Струтинської, була елегантною та стриманою білявкою.
Читати далі
Передне слово.
Не винен я тому, що сумно співаю, брати моі.
Що слово до слова незвучно складаю — простіть мені!
Не радість йіх родить, не втіха йіх плодить, не гра пуста,
Но в хвилях недолі, задуми тяжкоі самі уста
Йіх шепчуть…
Сі слова нашого звістного писателя підходять як раз під змисл «Жіночого Альманаха». То дійсно, не радість ні втіха ні гра пуста була поводом єго виданя; — а загадали ми без упереджень і здроганя діткнути ся найглубших ран, заданих жіноцтву нашим порядком суспільним. Хто переконаний, що жінки не повинні займати ся поважнійшими справами, — хто думав, що поки дівчина не вийде замуж, то не випадав йій вникати в глубини житя і досліджувати єго злих сторін, а по замужю вимавляє йійі обовязками і занятями, — хто гадає, що від злого можна охоронитись несвідомостю, а несвідомість і глупоту вважає жіночою чеснотою і непорочностю, — хто вірить, що одну часть тіла можна охоронити здорово, наколи рак зіпсутя точить цілий організм, — хто бажає, щоби жінка ніколи не виростала з дитиньства, вічно крила ся в слимачій шкаралупці і носила ся лиш усюди з своєю хаткою, — той нехай не допускає до єі рук наш «Альманах», бо ми єго зложили для дозрілих умом і пероконанєм одиниць, котрі без небезпеченьства можуть дивити ся в світ правди і дійсного житя…
Наталiя Кобринська
Софія Окуневська — перша галичанка з університетською освітою та перша жінка-лікарка в Австро-Угорській імперії.
Українка трималася феміністичних поглядів: стала соратницею Наталії Кобринської, активно брала участь у діяльності «Товариства руських женщин» і дружила з Ольгою Кобилянською.
Читати далі
«Вітряки в українському степу на заході сонця». Іван Айвазовський
Наприкінці XIX сторіччя українці ходили в театр задля акторської гри Марії Заньковецької, трагікомедій Івана Карпенка-Карого та власного, національного самопізнання.
«Там, в театрі, іде справжнє життя, там знялася справжня боротьба — ми почували це», — писала Людмила Старицька-Черняхівська в спогадах «25 років українського театру».
Тодішня інтелігенція серйозно поставилася до розвитку культури для відродження української ідентичності. А театр виявився видовищним мистецтвом, здатним захопити широкі верстви населення.
Читати далі
Авторка тексту: Валерія Шебела
Дизайн: Катерина Серегова
Верстка: Ігор Індіченко
Програмування: Микита Звєрєв
